но зважати на різні історичні джерела, враховувати різноманітні чинники (хоча б те, що за дев'ять століть ширина протоки могла змінитися).

Ряд наукових праць стосовно цієї проблеми написав видатний історик, один з найкращих дослідників давньоруської старовини, академік Борис Рибаков, зокрема «Руські системи мір довжини ХІ-ХV ст.», «Архітектурна математика давньоруських зодчих» тощо. Для визначення довжини тмутараканського сажня Б. Рибаков використав дані, отримані за 100 років до князя Гліба. Відомості про ширину Керченської протоки є у творі Константина Багрянородного «Про управління імперією». Візантійський імператор зазначає, що ширина протоки дорівнює 18 милям, або 2 119 900 см. Якщо за цими даними визначити довжину сажня (2 119 900 : 14 000 = 151,42), то вона становить близько 152 см.

Пізніші джерела підтверджують ці розрахунки. Так, Ігнатій Смолянин, відвідавши Константинополь 1389 р., подає опис тамтешнього Софійського собору. Давньоруський мандрівник виміряв ширину вікна з простінком: ця відстань становила 2 сажні. У сучасних креслениках константинопольського Софійського собору ця відстань становить 300 см. Отже, сажні Смолянина і Рибакова приблизно однакові.

Історйчні дослідження свідчать про наявність у Давній Русі т. зв. «народної метрології» — одиниць довжини, пов'язаних з розмірами тіла дорослого чоловіка, зріст якого становив близько 170 см, що було типовим для Х-ХІІ ст. У літописах, описах-звітах давньоруських мандрівників згадуються лікоть, п'ядь, сажень. Мабуть, на уроках математики ви вже чули про них.

Лікоть — це відстань від кінця витягнутого середнього пальця руки до ліктьового суглоба. П'ядь — відстань між витягнутими великим і вказівним пальцями руки. Косовий сажень — відстань між кінчиком середнього пальця витягнутої вгору і вбік правої руки та носком відставленої вбік лівої ноги. Маховий сажень — відстань між кінчиками середніх пальців розкинутих рук.

Співрозмірність усереднених (розміри тіл чоловіків різнилися) «народних» одиниць виміру ілюструє наведена нижче таблиця.

Богоматір Оранта — центральний образ Софійського собору

Центральний образ, який приковує увагу глядача, щойно він увійде до Софійського собору в Києві, — Марія-Оранта, Богоматір-заступниця. Ця велика мозаїчна картина виконана особливо майстерно. Сферична поверхня півкуполу вимагала незвичайного вирішення пропорцій постаті. Зображення на округлій угнутій стіні сприймається цілком по-іншому, ніж на рівній. Якби мозаїку Марії-Оранти можна було «розігнути», перевести на рівну площину, то постать важко було б назвати ідеально пропорційною. Але майстер, який