Варять кисіль у Білгороді.

Малюнок з літопису

XIII ст.

У «Повісті минулих літ» згадувалися дивовижні білгородські колодязі. До речі, рештки цих колодязів збереглися: фортеця мала на випадок облог надійне водопостачання. Можливо, саме вони породили чудову легенду про «білгородський кисіль», наведену в літопису.

Буцімто, одного разу печеніги з'явилися під стінами Білгорода, коли Володимир пішов у Новгород. Облога була тривала й виснажлива, запаси продовольства танули на очах. І тоді городяни за порадою одного зі старійшин вдались до хитрощів. Зваривши із залишків борошна кисіль, вони вилили його в колодязі і, запросивши одного з печенігів, запропонували йому особисто переконатися в тому, що земля годує їх сама. Отож скільки не облягай Білгород, узяти його через брак їжі — справа безнадійна. Печеніг зачерпнув цебро з одного колодязя, зачерпнув з іншого — усюди був кисіль! І, вражені дивом-дивним, печеніги зняли облогу.

Отож Кисіль як почесне прізвисько мудрого рятувальника міста вшановане на кам'яній стелі в центрі сучасного села Білогородка, біля великого мосту через Ірпінь. Звичайно, не лише хитрощі білгородців змушували печенігів відетупати від стін міста, вирішальну роль відігравали міць руської зброї, мужність руських богатирів.

Дослідники досі висувають різноманітні цікаві гіпотези щодо славного града Білгорода та його засновника Володимира Великого. Деякі з них вирізняються історичною логікою і є доволі правдоподібними. Варто ознайомитися з ними.

Особливу увагу й любов КНЯЗЯ до Білгорода пояснює одне з припущень щодо походження Володимира Великого: по матері Малуші він не просто «робичич» (син рабині), а онук князя Мала Древлянського, який 945 р. повстав проти київського князя Ігоря. Ця обставина, а також заснування в Білгороді одного з перших на Русі єпископств добре узгоджуються з тим, що Володимир зробив Білгород столицею древлянської землі і саме в ньому («вь Деревахь») посадив на княжіння свого сина Святослава, матір'ю