працював над Орантою, знав, що зображення на угнутій площині здається меншим, ніж насправді, а на вигнутій назовні — більшим. І він, звичайно, урахував це.

Образ Оранти винесений на чільне місце в храмі. Річ у тім, що Марію-заступницю вважали захисницею Києва, або, як тоді казали, «непорушною стіною», крізь яку не перелетить жодна стріла, жодний спис. Образ Марії-Ораити створював, напевно, найуміліший майстер. Усе тло він виклав золотою смальтою. Тисячі полисків від кубиків збираються до центру, тому при освітленні постать огорнута м'яким, неяскравим золотистим сяйвом. Використав митець і ефект фокуса світла, відбитого від угнутого дзеркала (ось вам і свідчення про математичні й фізичні знання давніх майстрів!). Але оскільки поверхня не гладенька, а світло не пряме, то і «віддзеркалення» вийшло не різке. Це заспокійливе, тихе сяйво. У ньому Марія-Оранта із серйозним, навіть суворим обличчям здається справді непорушною, всесильною. А сині, блакитні, золотисті, бузкові й чорні барви її вбрання надають постаті урочистості, святковості. З першого погляду можна припустити, що художник полюбляв лінійно-графічну манеру живопису. Лінії в нЬого бездоганні — чіткі й виразні. І це стосується не лише контурів, що відзначаються пружністю й рівновагою. Такі ж гарні й тонші внутрішні лінії, що окреслюють складки тканини. Вони викладені правильними рядочками, дужками, згинами.

Обличчя Марії-Оранти здаля здається рожевуватим. Та як майстерно за допомогою тонових переходів досягнута ця рожевуватість! Самих рожевих кубиків смальти не так уже й багато: на щоках, вустах, на підборідді. Але тоненька червона смужка, що обводить уста, ніс, повіки й підборіддя, відтінює сусідні оливковий, білий, сірий, жовтий тони. Обличчя оживає, його виразність посилюється і проникливим поглядом очей.

Слід зазначити, що й на інших мозаїках майстрам добре вдався рух постатей апостолів — і не просто рух, а рух благоговійний, сповнений вдячності й любові. В інших образах — святителів, мучеників, ангелів — передано різні людські почуття також через рух, жест, а найчастіше — через промовистий вираз обличчя, через погляд широко розплющених очей. Погляди святих то сумні, то благальні, сповнені суворої величі чи ніжної любові. Але в усіх випадках вони палкі, живі. Усе це свідчить, що художники глибоко знали внутрішній світ людини.

Не втративши за майже десять століть жодного відтінку від своєї первісної соковитості, від багатства своїх барв (смальта ж бо має чудову властивість вічно зберігати колір), мозаїки Софії Київської були і є прикладом надихаючої сили мистецтва.

За книгою Д. Степовика «Скарби України»

Східні мотиви в давньоруському мистецтві: чернігівські капітелі

Наприкінці XI ст. чернігівський престол посів онук Ярослава Мудрого — Давид. Місто було пограбоване і спалене половцями. Довкола згарища, чорна пустеля... Отаким дістався Чернігів Давидові. Але князь не впав у відчай; він цінував прекрасне, і уява вже малювала йому «град великий» на берегах Десни.