Протягом усього литовсько-руського періоду князівська верства залишалася носієм і виразником державницьких традицій українського народу. Вона зберігала та передавала наступним покоління історичну пам'ять про державну велич і силу княжої Русі та істотно впливала на всі галузі життя суспільства.

3. Становище духівництва та церковні відносини

У Великому князівстві Литовському православна церква була не тільки духовною наставницею народу, а й відігравала значну політичну роль.

З XIV ст. Литовська та Московська держави змагалися за право називатися центром «збирання руських земель». Для цього вони використовували православну церкву, яка була символом історичної пам'яті народу. У цій боротьбі важливим питанням було місцезнаходження митрополії.

Резиденція константинопольських патріархів. Гравюра. ХV ХVІ ст.

Після монгольської навали резиденція митрополитів київських формально залишалася у зруйнованому Києві. Але фактично з кінця XIII ст. вони перебралися спочатку у Володимир-на-Клязьмі, а згодом у Москву (з 1325 р.). Однак офіційно Київ продовжував лишатися центром митрополії, а самі митрополити далі титулувалися «Київський і всієї Русі».

Фактичне перенесення резиденції київського митрополита до Північно-Східної Русі поставило Галицько-Волинське князівство перед необхідністю створити свою митрополію. За правління короля Юрія Львовича створюється Галицька митрополія, яка з перервами існувала протягом XIV ст. Наприкінці XIV ст. її ліквідовують і Київська митрополія знову стає єдиною.

Церковні парафії, що підпорядковувалися Київському митрополиту, виявилися розділеними між двома державами — Московською і Литовською. Кожна сторона намагалася мати свого ставленика на митрополичій кафедрі і посилала до Константинополя на висвячення в митрополити свого кандидата.

Боротьба двох держав за панування в церковній сфері призвела до розколу Київської митрополії. У грудні 1448 р. собор (зібрання) єпископів у Москві обрав, не питаючи згоди Константинополя, митрополитом рязанського єпископа Іону. Це був останній митрополит, який титулувався «Київський і всієї Русі». Його наступник уже називав себе «Московський і всієї Русі». І хоча Константинопольський патріарх не визнав цього рішення, з 1448 р. православна церква в Московському князівстві стала автокефальною, тобто незалежною від Константинополя.

Православна церква на українських землях залишалася під управлінням Константинопольського патріарха. Він у 1458 р. висвятив на Київську митрополію