3. Відновлення та остаточна ліквідація

Київського і Волинського удільних князівств

Руські князі не змирилися з поразкою. Вони організували змову і в 1440 р. вбили Сигізмунда.

Литовські магнати на чолі з новообраним Великим князем Казимиром IV Ягайловичем (1440-1492), щоб відновити внутрішній мир у державі, були змушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Були відновлені Київське та Волинське удільні князівства і надано їм автономію. Так, нащадки Володимира Ольгердовича повернулися в Київське князівство, звідки їх свого часу усунув Вітовт. Київським князем став Олександр (Олелько) Володимирович (1440-1470). Свидригайло отримав пожиттєвий титул Великого князя з уділом на Волині, де, оточений своїми вірними союзниками-русинами, і князював у Луцьку до самої смерті.

Однак поступки православним князям і боярам Волині та Київщини були тимчасовими. Опираючись на підтримку польських феодалів, литовський уряд уже на початку 50-х років XV ст. взяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р., після смерті Свидригайла, Волинське князівство припинило своє існування.

У 1471 р., після смерті князя Семена Олельковича, Київське князівство також було ліквідоване. Великий князь литовський і король Польщі Казимир IV призначив воєводою в Київ знатного литовця-католика Гаштольда. Кияни були обурені тим, що серцем Русі буде правити католик, та ще й з некнязівського роду, і відмовилися впустити його в місто. Гаштольд здобув Київ лише за допомогою війська. «На Києві князи пересташа быти, — зазначав літописець, — а вмісто князей воєводи насташа».

Після скасування місцевої автономії Волинь і Київщина були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами, що підлягали безпосередньо владі Великого князя. Автономія українських князівств була остаточно ліквідована.

Князь Олелько Володимирович