З часом зв'язки Галицько-Волинського князівства із Західною Європою ставали тіснішими. Воно поступово втягувалося в орбіту загальноєвропейських справ. На той час латина у Європі була мовою міждержавного спілкування, науки та культури. Усі документи писали цією мовою. Тому людина, яка планувала посідати у майбутньому державні посади та й взагалі досягнути успіху та визнання, мала знати латинську мову. Отож ідеалом тієї епохи була людина, що знала три іноземні мови — грецьку, латинську та одну з європейських мов.

У князівських і єпископських канцеляріях працювали освічені люди, які володіли багатьма іноземними мовами. Вони писали тексти грамот, вели дипломатичне листування. Збереглися грамоти, написані латинською мовою, які галицько-волинські князі надсилали до Німеччини. У Львівському архіві найдавнішим документом є папська грамота XIII ст., надіслана на Русь.

3. Літописання

Літописання на цих землях з'явилось дуже рано. У 1097 р. написано «Повість про осліплення Василька». Автор (дружинник князя) розповідає про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича.

Найвизначнішою літописною пам'яткою України XIII століття є Галицько-Волинський літопис. Він був написаний у Холмі й Володимирі високоосвіченими книжниками. Літопис складається із двох частин. У першій частині розповідається про життя і діяльність Данила Галицького. Друга присвячена історії Волині й розпочинається 1260 р. У цей літопис увійшли величальні пісні, подібні до тих, яку співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю Данилу. Галицько-Волинський літопис спочатку був літературним твором, і лише згодом переписувачі проставили у ньому хронологію — «літа». Напевно, тому цей літопис вирізняється яскравою, образною мовою, наявністю багатьох приповідок і народних переказів. У тексті літопису, написаному книжною слов'янською мовою, є багато слів, які були характерними для тодішньої української розмовної мови.

4. Архітектура й образотворче мистецтво

Родючі землі, активне господарське життя сприяли розвитку в Галицько-Волинському князівстві ремесел і мистецтва. Порівняно з іншими руськими землями великого розквіту досягли тут архітектура й містобудування. Зводили будівлі з дерева, а церкви — з білого каменю. Місцевий камінь-вапняк обтесували та клали на тонкий шар вапняного розчину. Така будівнича техніка застосовувалась у Європі і була характерною для романського стилю.

У Галичі було збудорано 30 монументальних споруд. Поблизу Галича спорудили величний храм Св. Пантелеймона, що частково зберігся до наших днів.

Данило Галицький прославився будівництвом церков. Найкраща з них — церква Івана. Про її красу згадується в літописі. Фасади та внутрішні приміщення часто оздоблювали різьбленими по білому каменю орнаментами. У будівельній техніці та прийомах різьби можна помітити чимало спільного з архітектурою сусідніх країн — Польщі та Угорщини. Цікавою особливістю, характерною тільки для Галичини, був прийом облицювання внутрішніх стін палаців і багатих