Навала хана Батия на Східну і Центральну Європу (1237-1242)

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Секрети перемог монгольських завойовників

Лише терором, одержимістю ідеєю створення світової імперії і навіть бездоганною організацією армії перемоги монголів пояснити важко. Успіх забезпечувало поєднання найкращої у світі зброї, передового військового мистецтва та суворого вишколу. Степовики буквально обожнювали своїх скакунів. З вигляду непоказні монгольські коні були надзвичайно витривалі й невибагливі. Вони легко переносили морози і вміли видобути траву навіть з-під снігу, що дозволило Батию напасти на Русь узимку. Вершників, одягнених у хутро й шкіряні чоботи з повстяними панчохами (прототип майбутніх валянок), зима й зовсім не лякала. Пересічний воїн мав трьох коней, на яких він почергово їхав у поході. За день армія проходила близько ста кілометрів. Обози монголів були мінімальні: базою постачання вважалася територія ворога, що була попереду. Кожний вершник мав лише «недоторканний запас» — сухе молоко і сухе м'ясо. За потреби вершник-монгол пив кров одного з коней, перев'язуючи потім розсічену вену жильною ниткою. Іншою «диво-зброєю» монголів був так званий «складний лук». Кілька частин, виготовлених з різної деревини, кості й рогів прилаштовували одні до одних і склеювали тваринним клеєм. Це була зброя, що мало в чому поступалася за точністю і дальністю майбутній вогнепальній. Навіть пересічний монгольський воїн з відстані 100 м міг пробити кольчугу противника. А стріляти на ходу монголи вчилися з трьох років. Після захоплення Хорезма монголи здобули досконалі кольчуги й шаблі мусульманських зброярів. Сполучення важкої й легкої кінноти було підґрунтям тактичної гнучкості монголів. Під час війни вони декількома колонами заходили на ворожу територію і поступово звужували кільце «облоги», доки в ньому не опинялися головні сили супротивника. Складні маневри, які проводили з надзвичайною точністю, закінчувалися гігантським «мішком», у якому гинули китайські, хорезмські, руські, угорські, польсько-німецькі армії. Оточивши ворога, легка кіннота розстрілювала його здаля з луків. Командири спрямовували бій, використовуючи вимпели, а вночі — ліхтарі. То налітаючи, то відступаючи, лучники вимотували ворога й підводили його під удари важкої кінноти, яка довершувала справу. Потім обов'язково споряджалася погоня. Чингісхан завжди наголошував, що ворога потрібно знищити вщент. Невеликі загони монголів розсіювалися по країні, грабуючи села й зганяючи полонених для штурму фортець, де до справи долучалася найпередовіша на ті часи китайська техніка для облоги. Для неповоротких європейських армій така маневрена війна була суцільним жахом. Монголи ж воювали вмінням, злагодженістю, суворою дисципліною, а не «числом» і значно рідше гинули в рукопашних боях, яких намагалися уникати.

Військо монголів нагадувало сучасну армію, що опинилася в Середньовіччі. Не випадково знаменитий британський військовий теоретик Ліддел Гарт писав, що «бронемашина чи легкий танк — це прямі нащадки монгольського вершника».

1. Чи, на вашу думку, були монгольські воїни такими ж вправними в рукопашному бою, як і в кінному? Чому?