3. Галицьке князівство

Підкарпатські князівства остаточно відокремилися від Києва у 1097 р. згідно з рішенням Любецького з'їзду князів. З'їзд офіційно визнав ці землі «отчиною» правнуків Ярослава Мудрого — братів Рюрика, Володаря і Василька Ростислави-чів. Син Володаря Володимирко (1141-1153) об'єднав усе Підкарнаття під своєю владою і у тривалій війні з київським князем зумів остаточно тут закріпитися.

У 1144 р. Володимирко переніс столицю з Перемишля, що стояв на самому кордоні, до міста Галича на Дністрі. Відтоді підкарпатські землі почали називати Галицьким князівством. Місто мало міцну фортецю, оточену складною системою земляних валів і ровів. На околицях Галича були поклади солі, що сприяло перетворенню міста на ремісничий і торговельний центр. Тут були ювелірні, гончарні, ковальські, склоробні майстерні.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153-1187).

Прозвали його Осмомислом за гострий розум і володіння восьмома іноземними мовами. Ярославові Володимирко, володіння простягались уздовж Дністра далеко на

галицький князь південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю

опинились у залежності від Галича. Зросло значення Дністра в міжнародній торгівлі, а це, у свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства. Головними були Перемишль, Звенигород, Теребовля, Галич. Навколо Перемишля розташувалися міста-фортеці Любачів, Ярослав, Сянок. Вони займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.

Бронзовий водолій XII-XIII ст. Галич Різні монети, знайдені на території Галича: арабські срібні дирхеми, чеські, візантійські, римські та угорські