3. Поява удільних князівств

Феодальне дроблення Київської Русі було закономірним явищем і мало політичні й економічні причини. Спочатку верховним землевласником був київський князь. Він роздавав землі своїм васалам як нагороду за службу тощо. Поряд із по-містями (держанням землі) зростають вотчини (земельні володіння). Розвиток феодального землеволодіння перетворив бояр та удільних князів на політичну силу, зацікавлену в процвітанні власних земель. Інтереси величезної держави з центром у Києві стають їм байдужими. Починаються міжусобні війни за землю і владу.

Причинами феодальної роздробленості були:

- перетворення земельного володіння у спадкове, вотчинне;

- економічне та військово-політичне посилення удільного боярства та удільних князівств;

- зростання міст — економічних та військово-політичних центрів; посилення суперництва між ними та Києвом;

- подальший економічний розвиток земель;

- процес розвитку народностей у різних частинах держави;

- величезна територія Київської Русі, що ускладнювала централізоване управління;

- послаблення ролі Києва як політичного й торговельного центру;

- багатоетнічний склад населення Київської держави. Якщо зіставити території удільних князівств з територіями племінних об'єднань давніх слов'ян, то вимальовується закономірність виокремлення трьох слов'янських народів — українців, білорусів і росіян. Перебіг цих процесів пожвавився, щойно централізована влада ослабла і господарювання набуло нових рис.

Усе це й привело до перетворення Київської Русі із централізованої монархії на федеративну. Протягом XII ст. утворилося від десяти до п'ятнадцяти самостійних князівств. Між окремими князями точилася жорстока міжусобна боротьба, що послаблювало їхні землі, робило їх доступнішими для зовнішніх ворогів.

РЕСПУБЛІКА - (від латин, «справа народу») - форма державного управління через обраних народом урядовців.

Герби українських земель, що формувалися протягом тривалого часу: а) Київ, б) Чернігів, в) Переяслав, г) Галич, г) Володимир-Волинський