з ятвягами, на півночі — з чуддю. У внутрішньому житті держави Мстислав також батьківської політики не змінив. Він дбав про розвиток економіки — підтримував торгівлю, ремісниче виробництво. За його правління тривало велике будівництво, що свідчить, передусім, про добрий стан економіки. Мстислав успішно продовжував нарощувати міжнародний авторитет своєї держави. Мав добрі відносини з Візантією та іншими країнами.

Київська держава залишалась єдиною централізованою монархією до 1132 р. Після смерті Мстислава розпочалася доба роздробленості. Окремі князівства починають самостійно проводити не тільки внутрішню, а й зовнішню політику.

Період із другої третини XII ст. до середини XIII ст. історики називають добою феодальної роздробленості. Київська Русь як держава залишилася існувати, але її устрій та форма правління зазнали змін. Якщо раніше верховна влада в державі належала Великому князеві київському, то за доби роздробленості вона належить групі найбільш впливових князів. На зміну централізованій монархії приходить федеративна монархія.

ЯТВЯГИ - литовське плем'я, що жило між річками Німан і Нарев.

ЧУДЬ- давньоруська назва естів, і неслов'янських племен, що жили на північ від Київської Русі.

ФЕОДАЛЬНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ - зміцнення самостійності удільних князівств.

ФЕДЕРАТИВНА МОНАРХІЯ - сукупність самостійних чи напівсамостійних князівств, земель, що проводять незалежну політику.

Про Рогволодів камінь

Мстислав Великий підняв новгородців і псков'ян проти чуді. Ходив він і на Литву, але після його смерті латиське плем'я земиґола розгромило давньоруських князів, у тому числі й полоцького князя Рогволода-Бориса. Втрати руської дружини сягали дев'яти тисяч ратників. Просування русичів на північ було зупинено. Можливо, саме тоді й була створена унікальна пам'ятка писемності, яку знайшли на р. Західній Двіні, — «Рогволодів камінь».

Такі величезні камені називали писаниками. Вони залишилися з незапам'ятних часів від льодовика. На них полоцькі князі, починаючи з Рогволода, наказували вирізати хрести та свої імена. Смерди й ремісники писали на бересті, а князі — на камені. Вони розуміли, що так їхні імена збережуться протягом століть. Камінь завжди височитиме над річкою, над цим вічним синім шляхом...