вотчина

(давньорус. «отчина» - батьківська власність) спадкова земельна власність князів, бояр та інших членів панівної верхівки у Київській Русі й середньовічній Україні. Перші вотчини виникають у II половині XI ст. спочатку як князівські; боярські вотчини утворюються в XI і XII ст. До того земля була в колективній власності панівної верстви. Відомо три шляхи виникнення вотчин:

а) переростання родоплемінної власності на землю у феодальну;

б) надання земель васалам;

в) загарбання феодалами земель вільних общинників.

Після XII ст. вотчина іноді утворювалася шляхом купівлі земель у селян боярами та княжими дружинниками.

Залишки київського ополчення також повернулися до Києва. Вони почали вимагати від князя Ізяслава, щоб той організував новий похід на половців за їхньою участю. Натомість Ізяслав вичікував. Ополченці зібрали народне віче на Подолі й почали вимагати від Ізяслава коней та зброю. Київський князь відмовив їм, боячись озброювати збуджений народ. Це стало приводом до повстання у Києві. 15 вересня 1068 р. повсталі кияни звільнили Всеслава Полоцького з в'язниці і посадили його княжити в Києві. Потім пішли у княжий двір, пограбували його і забрали велику кількість золота і срібла. Ізяслав з невеликою частиною бояр утік до Польщі.

Навесні 1069 р. Ізяслав разом із братом своєї дружини, польським королем Болеславом II Сміливим, рушив на Київ. Кияни знову організували ополчення і спільно з дружиною і князем Всеславом пішли назустріч ворогам до м. Білгорода. Але Всеслав виявився боягузом. Він уночі залишив дружину, київське ополчення і втік у Полоцьк. Ополченці залишилися без керівника. Це змусило їх повернутися до Києва. Ізяслав послав до Києва свого сина Мстислава, який жорстоко розправився з повстанцями. І в травні 1069 р. Ізяслав уже знову княжив у Києві.

Було відновлено правління трьох Ярославичів. У 1072 р. відбулася нарада князів у Вишгороді. Вона була присвячена перенесенню мощей Святих Бориса та Гліба до нової церкви. Тоді ж князі Ярославичі внесли зміни й доповнення до кодексу законів «Руська правда». Вони видали новий звід законів під - назвою «Правда Ярославичів». Зміни насамперед стосувалися власності на землю. Якщо у «Руській правді» власність на землю була колективною, то у «Правді Ярославичів» впроваджується індивідуальна власність на землю, поки що виключно князівська. У новому кодексі було закладено принципи управління державою трьома братами, оскільки держава була спільною власністю нащадків Ярослава. Ярославичі вважали міста із землями, що заповів їм батько, своєю вотчиною (отчиною). Звідси походить сучасне, усім знайоме слово «Вітчизна».

Таким чином, установлення феодальних вотчинних відносин впливало на політичне життя держави та вело до політичної роздробленості.