у яких жили багаті міщани. За ринковою площею йшли вулиці, де селилися люди однієї національності. Так, наприклад, у Львові і досі збереглися назви вулиць із тих далеких часів — Руська, Вірменська, Староєврейська. Від нападів ворогів місто захищали глибокі рови, міцні мури та укріплені замки. Удень і вночі чергувала сторожа, яка пильнувала ворога і пожежу. Середньовічні міста дуже потерпали від пожеж. Адже пожежа в дерев'яному будинку швидко перекидалася на сусідні, бувало, що дощенту вигорали не лише цілі вулиці, а й усе місто. У випадку небезпеки трубач на вежі подавав умовний сигнал.

Брами міста зачинялися із заходом сонця, а ключі зберігалися в міського голови. Лише у виняткових випадках брами відчиняли вночі. Міщан об'єднували свята, спільне виконання різних повинностей, оборона міста в часи ворожих нападів та війн.

Міста дедалі більше перетворювалися на центри ремісництва й торгівлі. У них працювали кравці, кушніри, шевці, чоботарі, ковалі, зброярі та інші майстри. Продукція призначалася не безпосередньому замовникові, а на внутрішній і зовнішній ринки. Професійний поділ уже був доволі значним. У Львові, наприклад, наприкінці XIV — на початку XV ст. налічувалося не менше 36 ремісничих спеціальностей.

У XIV ст. на західноукраїнських землях, а в XV ст. і на решті території для захисту власних інтересів почали утворюватися цехи. Найдавніші відомості про них зафіксовані у Львові та Перемишлі. Кожен цех мав статут, яким регулювались не тільки виробничі питання (закупівля сировини, умови виробництва товарів та їхнього збуту), але й відносини ремісників, як усередині цеху, так і поза ним. Цех, яким керував цехмістр, складався з майстрів, підмайстрів та учнів. Кількість цехів у містах поступово зростала.

Так, у Львові наприкінці XIV ст. існувало 4 цехи, а через 100 років їх було вже 14. Цеховики не тільки працювали пліч-о-пліч, але й разом брали участь у різних міських святах і цехових церемоніях — братських обідах, зібраннях у дні церковних свят, похоронах члена цеху.

Оскільки за статутом членом цеху міг бути тільки католик, це стримувало входження в цехи українців, тому особливістю українських міст була значна кількість нецехових майстрів — партачів. Оскільки в містах забороняли продавати ремісничі вироби, що були виготовлені поза цехом, партачі реалізовували свою продукцію на ярмарках, на які не поширювалися ці обмеження.

Чому утворення і розвиток цехової справи було прогресивним процесом?

ЦЕХ - об'єднання ремісників однієї спеціальності (пекарський, кравецький, кушнірський).