«...He погнітивши бджіл, не їстимеш меду» та «Не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш».

У зовнішній політиці Роман зосередив увагу на поширенні своєї влади. У 1203 р. він, опираючись на родове право Мономаховичів, завдає поразки суперникам із Суздаля й утверджується в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і навіть відчинили йому Подільські ворота міста. Під владу одного князя потрапили Київське, Галицьке та Волинське князівства. Територія усієї Правобережної України та частина Лівобережжя ввійшли до складу єдиної держави — Галицько-Волинського князівства.

Найбільшу славу Романові принесли його успіхи у війнах із традиційними ворогами. Щоб захистити українські землі, Роман провів цілу низку нечувано успішних походів на половців та литовських князів. Галицько-Волинський літопис із захопленням розповідає про князя Романа. Він «одолів усі поганські народи мудрістю розуму, дотримуючись заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись... переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха».

Роман мав добрі відносини з Візантійською імперією. Є згадки про те, що в Константинополі було посольство Романа. Відносини з Візантією були основними в зовнішній політиці Романа. Але він намагався підтримувати добрі стосунки і з країнами Західної Європи. До Романа приходили посли від Папи Римського. Відомо, що Роман був учасником міжусобних війн між претендентами на загальнопольський престол. В останні роки свого життя Роман установив тісні взаємини зі ще однією імперією середньовіччя — Німецькою.

Улітку 1205 р. Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу. Можливо, метою виступу було намагання князя припинити набіги польських князів на галицькі землі, зміцнити західні кордони Галицько-Волинської держави. За іншою версією, метою походу Романа була не Польща, а участь у загальноєвропейській боротьбі між прибічниками Папи Римського і його ворога — німецького імператора.

У червні 1205 р., ідучи через Польщу, Роман потрапив у засідку і загинув.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Останньою війною Романа Мстиславича була війна із польським князем Лешком Білим (Краківським), який відмовився від попередніх домовленостей щодо прикордонних земель. Руське військо взяло в облогу Люблін, потім перейшло Віслу й стало табором біля міста Завихвост. Там князя Романа й знайшли посли, що прибули від Лешка Білого. У розпал переговорів, повіривши в укладене перемир'я, Роман Мстиславич із нечисленним загоном поїхав на полювання, але потрапив у засідку, що влаштували поляки. Він поклав голову в жорстокому бою 19 червня 1205 р. Оцінюючи діяльність Романа Мстиславича, польський хроніст XIII ст. писав: «За короткий час він так піднявся, що правив над усіма землями і князями Русі».

М. Фіголь. Княжий Галич. Фрагмент